Висміювання безпідставних претензій буржуа Журдена на аристократизм, інтелігентність і освіченість
Журден. В образі Журдена, головного героя комедії, Мольєр змальовує тип міщанина-багатія, який соромиться свого «ницого» походження і готовий на все, аби стати рівнею дворянам, беззаперечно визнавши над собою їх моральну та культурну зверхність. Журден підтримує «дружні стосунки» з пройдисвітами-дворянами Дорантом і Доріме-ною і, наслідуючи, як він сам гадає, звичаї, притаманні аристократичній верхівці, замовляє собі модні дворянські вбрання, навчається вишуканих аристократичних манер, різних наук і мистецтв, якими неодмінно має
Фанатичну віру Журдена в те, що із міщанина він може обернутися на шляхтича, вміло використовують його численні вчителі, кравці, аристократичні «друзі», які знаходять різноманітні приводи для того, щоб спустошувати гаманець свого благодійника. Ця ж віра постійно призводить Журдена до кумедних ситуацій, які не тільки зайвий раз доводять його повне невігластво,
Основний комізм образу Журдена полягає в тому, що, — втративши здоровий глузд і раціональні життєві орієнтири, він намагається потрапити до середовища, більш культурного та цивілізованого, але набагато гіршого і розбещенішого, ніж його власне. Саме тому моральні та світоглядні аргументи Журдена викликають сміх. Саме тому комедію Мольєра «Міщанин-шляхтич» холодно зустріла значна частина французького дворянства.
Образи дворян. Образи графа Доранта і маркізи Дорімени насамперед яскраво засвідчують моральну ницість, лицемірство і продажність того зовні блискучого аристократичного світу, до якого прагне потрапити Журден. Збіднілий дворянин Дорант за рахунок Журдена збирається влаштувати своє одруження з багатою маркізою Доріменою.
На гроші Журдена він купує їй багаті подарунки, переконуючи простодушного буржуа, що робить це від його імені, і запевню-ючи при цьому, що він, Дорант, сприяв тому, що про Журдена «сьогодні йшла розмова в королівській спочивальні». Дорімена сприймає Журдена як кумедного дурника, але й сама виявляється обдуреною, адже, користуючись грошима Журдена, Дорант видає себе за багатого нареченого і Дорімена погоджується на шлюб із ним.
Образи міщан і слуг. Панові Журдену протиставлена його дружина, типова представниця міщанського прошарку, дуже практична і сповнена рішучості відстоювати свої права. Вона бореться за щастя доньки, за її право на шлюб з коханою людиною, не приховує свого негативного ставлення до прой-дисвітів-дворян і не боїться сказати про це чоловікові у вічі.
Контрастним протиставленням образу Журдена виступає в комедії Мольєра інший представник міщанського прошарку — Клеонт, наречений його доньки Люсіль. Якщо Журден у п’єсі — це антигерой, носій моральних вад, які слід затаврувати, то Люсіль і Клеонт, навпаки, є тими ідеальними позитивними героями, які мають сприйматися глядачами як взірець людської поведінки. Люсіль — розумна й освічена дівчина; вона відкидає як недалекоглядні, наївні уявлення міщанського середовища, так і облудливу мораль аристократії.
Клеонт також характеризується тверезим розумом, високими моральними переконаннями, твердістю духу, справжнім почуттям людської гідності. Його чесність, принциповість, рішучість, благородство підносять його над іншими персонажами і красномовно доводять, що цінність людської особистості полягає не в її становій належності і не в товщині її гаманця, а в її здатності завжди і в усьому керуватися здоровим глуздом та вимогами моралі, не втрачаючи при цьому почуття власної гідності. Саме в уста Клеонта Мольєр вкладає фразу, яка немовби кладе край безглуздим намаганням Журдена перетворитись з міщанина на шляхтича і є головною ідеєю комедії: «Люди без докорів сумління привласнюють собі дворянське звання, — цей вид злодійства, вочевидь, став звичним. Але я щодо цього, зізнаюся, більш делікатний. Я гадаю, що будь-який обман кидає тінь на порядну людину.
Соромитися тих, від кого тобі небо прирекло народитися на світ, похвалятися в товаристві вигаданим титулом, видавати себе не за те, чим ти є насправді, — це, як на мене, ознака душевної ницості» (переклад І. Стешенко).
Образи слуг Ніколь і Ков’єля є своєрідною альтернативою представникам пихатої і чванливої дворянської знаті й недалекоглядного міщанства. Відсутність освіченості та «права гаманця» вони блискуче компенсують природною кмітливістю, завдяки якій стають справжніми господарями ситуації, влаштовують не лише власні долі, а й долі своїх панів. В образах мольєрівських кмітливих слуг відчуваються доброзичливість і повага, які драматург незмінно виявляв до представників простого народу.