Особенности романтизма Гофмана

Ернст Теодор Амадей Гофман (ім’я Амадей він взяв на честь свого улюбленого композитора Вольфганга-Амадея Моцарта) — німецький письменник, композитор и художник, в чиїх фантастичних оповіданнях и романах втілився дух німецького романтизму. Літературна творчість Е. Т. А. Гофмана, який прийшов у літературу вже зрілим митцем, відноситься до пізнього німецького романтизму — явища складного, суперечливого, що перебувало у постійному розвитку. Твори Гофмана втілили у собі майже усі головні риси, притаманні романтизму, як літературної течії.

Гофман

народився в 1776 році в східно-прусському місті Кенігсберг у бюргерській родині. Представники цієї родини в кількох поколіннях займалися юриспруденцією, і кар’єра юриста була змалечку визначена майбутньому письменникові, хоч він і не виявляв до неї ніякого інтересу. Вже в дитинстві він цікавився мистецтвом — музика, малювання, театр, література приваблювали його, і пізніше в усіх цих царинах він зробив щось значне або непересічне. Найбільшим, найважливішим з усіх видів мистецтва юний Гофман вважав, як і слід романтикові, музику, їй віддав багато творчих зусиль і таланту. Гофман вивчав право в Кенігсберзькому
університеті, де викладав філософію такий відомий вчений, як Еммануїл Кант, потім дванадцять років служив суддівським чиновником в Германії и Польщі.

Саме в сповненій бурхливого культурного життя Варшаві, справжньому європейському місті, молодий урядовець знаходить гідне себе митецьке товариство, активно займається музикою і живописом. Два роки, проведені у Варшаві (1804-1806) були дуже плідними. Тут він компонує першу свою оперу «Веселі музики» на слова Клеменса Брентано, пише інші твори, стає одним із засновників «Музичного зібрання» і розписує фресками палац, де воно розташувалося. Там він виступає і як диригент, виконуючи з оркестром музику Глюка, Гайдна, свого улюбленого композитора Моцарта і навіть Бетховена. Навесні 1808 року Гофмана запрошують капельмейстером у Бамберзький театр. В цьому театрі він працює помічником директора, крім того, пише, друкується в газеті, з’являється його перший значний художній твір «Кавалер Глюк» (1809). Але в роки наполеонівської політичної реакції Гофман з родиною був вимушений повернутися з Польщі в Германію. В 1816 Гофман повернувся на державну службу радником Берлінського апеляційного суду, де й прослужив останні роки свого життя. Помер видатний письменник 24 липня 1822 року.

Літературою Гофман зайнявся пізно. Найбільш значні його збірники оповідань «фантазії в манері Калло (1814-1815 рр.), «Нічні оповідання в манері Калло (1816-1817 рр.) і «Серапіонові брати (1819-1821рр.); діалог про проблеми театральної справи «Надзвичайні страждання одного директора театрів (1818 р.); оповідання в дусі чарівної казки «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер (1819 р.); і два романи — «Еліксир диявола (1816 р.), блискуче дослідження проблеми двійництва, і «Житейська філософія кота Мурра (1819-1821 рр.), частково автобіографічний твір, сповнений дотепності, іронії й мудрості. До числа найвідоміших оповідань Гофмана, що входили в згадані збірники, належать чарівна казка «Золотий горнець, готична повість «Майорат, реалістично достовірне психологічне оповідання про ювеліра, що не в силах розстатися зі своїми утворами, «Мадемуазель де Скюдері і цикл музичних новел, у яких надзвичайно вдало відтворені дух деяких музичних творів й образи композиторів.

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними засадами й провідними тенденціями вона істотно відрізняється від перших етапів німецького романтизму — як від Йенського, так і від Гейдельберзького — і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьківщині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменником-романтиком, хто свого часу завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.

Гофман є найвидатніший майстром німецького романтизму. Однією з характерних рис романтизму в його творчості є фантастика, що переплітається з реалістичним і сатиричним зображенням навколишнього світу, протиставляється цьому світові, де людина знаходиться під гнітом жорстких правил. Крім цього, творчість Гофмана пов’язувалося насамперед зі знаменитим принципом «двох світів» — романтично загостреним вираженням вічної проблеми мистецтва, протиріччя між ідеалом і дійсністю. Дійсність прозаїчна, тобто дрібна й убога, це життя несправжнє, те, яким не повинно бути; ідеал — прекрасний і поетичний, він і є справжнє життя, але він живе лише в уяві художника, дійсністю же він гнаний й у ній недосяжний. [23] Художник приречений жити у світі власних фантазій, відгородившись від зовнішнього миру захисним валом презирства або наїжившись проти нього колючою бронею іронії, глузування, сатири.

Отже, німецький романтизм, особливо пізній його період, до якого належить творчість Гофмана, виявився тією сукупністю ідей і форм, тим напрямом в мистецтві, що був начебто створений для Гофмана: все в натурі цієї людини, життєвому досвіді, розумінні світу і людей, в смаках і пристрастях відповідало романтизму. [21] Але створивши свої найвідоміші оповідання твори в період політичної реакції у постнаполеонівській Європі, а не в бурхливу і сповнену надій добу на зламі сторіч, коли писали романтики першого покоління, Гофман майже не має ілюзій, зло здається йому всюдисущим і переможним, а Добро могло торжествувати перемогу лише у фантазіях, снах, втечі в безумство. Саме цим обумовлюється багато художніх особливостей в творах пізнього романтизму Е. Т. А. Гофмана.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Вы сейчас читаете сочинение Особенности романтизма Гофмана