Искусство одно из средств различения доброго от злого (По роману Толстого «Война и мир»)

Господь Бог створив людей за своєю подобою, і, начебто, людський має бути добрим, гармонійним, повним любові. Але, на жаль, це зовсім так. Як у євангельської притчі про Сеятеле, зерна, кинуті землю, давали різні сходи. Ось і душі людські. Чиясь душа відкрита Богу, живе за його законам, тобто служить Добру, а чиясь сповнена ненависті і є Злу. Вічне протистояння Добра і Зла, вічна боротьба з-поміж них за душу людини. А Зло знає слабкі струни людей, воно спокусливо і згубно небезпечно. Хто може допомогти фахівця в царині цій боротьбі? Л. Н. Толстой стверджує,

що «мистецтво — один із засобів розрізнення доброго від лютого».

Після Пушкіна російська література вирішувала цієї проблеми. Звісно, кожен письменник підходив до неї по-своєму. У пушкінських казках завжди виходить переможцем добро, вся поезія Пушкіна проникнута любов’ю та світлом, поет викриває у творах власність і скнарість, влада грошей немає та пристрасть користолюбства, заздрість сусідам спрагу слави, лицемірство і підлість. «Почуття добрі я лірою будив…»

М. Ю. Лермонтов все своє творче життя створював поему «Демон». Ця поема — попередження людині про демонічної небезпеки,

про близькості злий сили, яка чатує людини.

Ф. М. Достоєвський всі свої п’ять романів — «Злочин покарання», «Ідіот», «Біси», «Підліток», «Брати Карамазови» — присвятив боротьбі добра і зла у душі людини. Письменник ставив своїх героїв у умови гострої боротьби, змушував кожного їх вирішувати «не дозволене людьми становище», разом із героями шукав відповіді найскладніші життєвих питань. Читаючи романи, ми поринаємо у химерне переплетення світла і темряви, кохання і смерті, чистоти і порядку сморідного пороку, полум’яною ще віри і крижаного безвір’я.

Достоинство будь-якого поетичного твори, з погляду Л. Н. Толстого, визначається «щирістю, тобто тим, щоб автор сам жваво відчував зображуване їм». Цим гідністю, безсумнівно, має творчість Достоєвського, оскільки він у своїй людському досвіді пізнав жах зла й прагнення до чистоти і святості. Ця щирість яких і визначає силу впливу романів на нас, читачів, примушуючи глибше обдумати засадах доброго і порочного у людині.

Столкновению двох почав у світі — добра і зла, моральної висоти і приклад духовної ницості, людяності й нелюдяності — присвячені чимало творів і самої Толстого. «Добро є вічна, вища мета нашому житті», — стверджував письменник. Думка письменника прагнення до добру, до «світу», до викриття зла — «війни» набула свого яскраве собі втілення у відомому романі «Війна і світ».

Добро — всеосяжна моральна категорія і діяльне почуття, воно знаходить передусім прояв в співчутті і милосердя, у коханні. Так живуть повної, багатою життям ті, хто, на думку письменника, здатний співпереживати, розуміти й вірити на людину. Це першу чергу, улюблена героїня Толстого Наталя і всі сімейство Ростовых. Ми прекрасно розуміємо, читаючи про взаємини них, що тільки дружба і любов, доброта друг до друга і решти — основа міцної сім’ї. На думку письменника, людина добрий за своєю природою, і тоді як життя він керується цим почуттям, він буде добрим, хорошим й інших.

Пригадаємо епізод від’їзду Ростовых йшла з Москви. Спочатку Наталя домоглася, щоб пораненим дозволили залишитися у домі. Річ, несміливо розпочате графом Ростовым, невизначено распорядившимся «очистити одну чи два вози, ну там…что же…это потрібно», Наталя прийняла таким близьким до серця, так жваво сприйняла безвихідність становища поранених, з такою поривністю говорила, що їх можна залишити: » Маменька, що нам те, що ми відвеземо, звернете увагу лише, що надворі…», — як і граф, проговоривший крізь щасливі сльози: » Яйца…яйца курку вчать…», і графиня, скрывавшая «з його грудях пристыженное обличчя», і всі колишні лишень зрозуміли, що не можна вступити інакше, але щасливі цим рішенням. «Зрозумівши розпорядження, котрі мають радісною клопітливістю розпочали нову справу» — розміщення поранених.

На такий учинок неспроможний ніхто з сімейства Курагиных. Та й сім’єю у сенсі цього терміну їх важко назвати. Хоча князь Василь і клопочеться над одруженням Анатоля і заміжжі Елен, нічого хорошого з цього виходить. З цих людей живуть заради власних, їм недоступно почуття кохання, і добра стосовно іншим. Понад те, від «безсердечної і підлої» курагинской породи і, морально до неї близьких, в щасливе життя Ростовых вриваються нещас.