Герой новели П. Мериме «Матео Фальконе»
Дія відбувається на острові Корсика, батьківщині Наполеона Бонапарта. Мериме з величезною повагою ставився до цього історичного діяча й, зображуючи його земляків, наділив їх незвичайною духовною силою, цілісністю, безкомпромісністю, незламною волею й мужністю. Саме такий і М. Ф., у всіх відносинах щирий корсиканець: «Невисокого росту, міцний, з кучерявенькими, чорними як смоль волоссями, з тонкими губами, орлиним носом, більшими живими очами й особою кольори дубленої шкіри».
Він славиться як відмінний стрілець, його вважають «настільки
Він одружений. У нього три дочки, вдало видані заміж, і десятилітній син Фортунато — надія сім’ї й спадкоємець імені
З моменту появи героя й до фінальної сцени проходить не більше години. От він з’являється в супроводі своєї дружини. Іде «спереду налегке» несучи одну
Його слова, якими закінчується новела, звучать досить буденно й тверезо. Начебто б нічого й не трапилося. Але ж насправді відбулося те, що будь-якої іншої людини моглася навіки позбавити й спокою, і розуму. М. Ф. тільки що вбив свого сина.
Причому зробив це не в гніві, не зумівши подолати із собою, а, навпаки, досить тверезо оцінивши все, що вже відбулося й що може трапитися надалі. «Цей хлопчик — перший з нашого роду, хто зробив зрадництво», — говорить він. Дійсно, поки М. Ф. і його дружина були відсутні, долі було завгодно випробувати Фортунато. Спочатку він погоджується за срібну монету сховати пораненого втікача, але потім, поласившись на срібні годинники сержанта, видає свого гостя переслідувачам. Саме в той момент, коли солдати приготувалися віднести носилки із бранцем, з’являється М. Ф.. «Будинок зрадника!» — говорить пійманий утікач і плює на поріг
Швидше за все саме в цей момент і була вирішена доля маленького Фортунато. М. Ф. схопив у нього з рук годинники, жбурнув їх об камінь і наказав синові випливати за ним. Він уже прийняв рішення, розсудивши, що той, хто один раз дозволив підкупити себе, не зможе надалі уникнути спокуси, а ростити зрадника М. Ф. не бажає.
Саме любов до сина, страх побачити його всіма зневажуваною продажною істотою штовхає героя на вбивство. Він змушує хлопчика прочитати кілька молитов, прицілюється й після фрази «Так простить тебе бог!» — стріляє. «Зараз я поховаю його, — спокійно говорить Матео Фальконе дружині, що прибігла на постріл. — Він умер християнином. Я велю отслужить месу за упокій його душі».
Образ Матео Фальконе для Мериме був втіленням суворої простоти, мужності й особливого роду людяності, спрямованої на боротьбу із гріховністю й підлістю. Не вбивство гріх, а порушення споконвічних законів. Як би жахливим не здавався вчинок М. Ф., не можна не визнати за ним глибинну, важко вистраждану правоту
Одним з перекладачів новели Мериме в Росії був Н. В. Гоголь. (Він допомагав зробити віршований варіант перекладу В. А. Жуковському.) И в зв’язку із цим мимоволі пригадується фраза Тараса Бульби, що також совершили синовбивство: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю!» Тут теж убивство батьком сина виступає як вища форма покарання за зрадництво й малодушність, як спроба відновлення потоптаної справедливості
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)